Колись ми були лише просто людьми,
Не снились для долі єдиними снами,
Життя проживали, щоб в мріях рости,
Можливо й не вірили в сонячні гамми.
Один лише дотик, долоні в долоні,
Цей погляд з бар’єром в самотність душі,
Пізнали у вірі всю стриманість Долі,
З шматочків складала Вона вітражі.
Сказав ти “люблю”- шепотіла “кохаю”,
“Я в карих глазах потерял свой покой”,
“Я Небо за Наше кохання благаю,
у серці твоєму прихований рай! ”
“Любимая, милая, солнцем освячена”,
“Єдиний, коханий - ти терпкість життя!
У нашій такій зачарованій вдячності,
“Любовью согрета” -”Дружина Твоя!! ”
Колись ми були лише просто людьми...
© Copyright: Татьяна Розпотнюк, 2014
Свидетельство о публикации №114072406791
Свидетельство о публикации №114072406791
Рецензии