звернення до брат в сестер

Криваве зарево на небі чорному
Знов тужно промовляє « Україна у вогні»…
Голубку захищають від нещадних воронів
Її благословенні вірнії сини.
Стогне земля, воліючи поглинути
Це непрощенне зло у бездну на віки,
Невже вони і справді мають гинути,
Лишаючи лиш спогади важкі?
Безжальний звір знов суне рідним краєм,
Орошує духмяні трави кров гаряча…
І кожне серце біль страшенний крає,
І в кожній хаті моляться і плачуть…
Якби ж то  ця війна була остання;
Ні з яким вже не виправиться часом,
Те, що рвучи загарбницькі кайдани,
Їх Україна виривала з м’ясом!
Те, що батьки своїх синів ховали:
Невинних соколят в труну дубову,
Свою кровиночку чудовиську віддали,
Щоб зберегти віру, красу і мову.
Те, що повинні гнізда покидати
Ті, хто чудовиську не здався в лапи,
Те, що ростуть діти тепер без тата…
Кого ж винити? І кого карати?

Моліться сестри і брати, молись Вкраїно!
Врятуємо життя, святую кров і плоть,
Підтримаємо кожного вірного сина,
Ми разом, і нас збереже Господь.