Україно, моя Україно!
Незасіяні в полі жита...
Гірко мати оплакує сина
В невеселі зелені свята.
В лепеху ніч ховає тривогу,
Вибух зніс десь лелече гніздо,
Та й упало перо на дорогу...
Чи ж не чує скорботи ніхто?
...вже і липень минає бентежний,
Згіркла з горя уся бузина,
Згуртувався мій край незалежний,
Бо Вітчизна у світі одна!
І з повагою пух тополиний
Тихо падає людям до ніг,
Тільки знову везуть домовини
По вибоїнах сивих доріг...
***
© Copyright: Валентина Чайковская, 2014
Свидетельство о публикации №114071801784
Свидетельство о публикации №114071801784
Рецензии
