Вiзьми лише найважливiше... Жадан в моём перекладе

Возьми наиважнейшее. Писем листы.
Возьми только то, что унесёшь сама ты.
Возьми рушники да иконы, серебряные ножи,
возьми деревянных распятий золочёные муляжи.

Возьми хлеб, ещё овощи, после иди.
Мы никогда уже не вернемся сюда, не жди.
Мы никогда не увидим города наши, наши дома.
Возьми письма. Все. До последнего злого письма.

Нам никогда уже больше не видеть знакомых лиц.
Нам никогда не пить из сухих криниц.
На огонек ларька не свернуть нам с дороги прочь.
Мы с тобой беженцы. Нам с тобою бежать сквозь ночь.

Нам с тобою бежать вдоль подсолнечника полей.
Нам с тобою тикать от псов, меж волов находить постель.
Собирать нам в ладони воду, покуда ждём в лагерях,
и раздражать драконов на боевых прапорах.

Друзья не вернутся, и ты не придёшь назад.
Не будет привычной работы, развеется кухонный чад,
не будет сонного света, дрожанья ночных огней,
не будет зелёных долин и загородных пустырей.

Будет солнце размазано за плацкартном окном.
Будет холерная яма, засыпанная песком.
Будут кровавые туфельки на девичьих ногах,
измученные часовые в приграничных снегах,

подстреленный почтарь с опорожнённым мешком,
подвешенный за ребро священник с беззлобным смешком,
кладбищенская тишина, гомон комендатур,
списки погибших, размноженные без корректур,

огромны, такие, что время закончится зде,
покуда будешь искать имя свое.

Александр Сорока


Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.


Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,

такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.

Сергій Жадан