ми дивились на сонце і падали вгору з даху старої будівлі.
я змагалась із вітром, щоб він не цілував тебе першим і холодом.
натомість виводила месседж
губами
по твоїй спині
пекуче й повільно
і затримала висушене очима небо до блиску щасливим поглядом.
божевільно гойдались на струнах твоєї гітари;
ті, пронизавши наскрізь, волочили аккордами гри.
я вклоняюсь тому хто почав нашу книгу- примару!
від уявних нас цілком справжній
солодкий
запах
по закінченню чергової глави.
тепер ми
автори.
і допоки у нас є чорнила-
я втрачатиму трохи себе в твоїх обіймах.
пиши
не спиняйся
пиши
нігтями по шкірі
старанно дряпай продовження
по всьому тілу
з розмахом
вільно
і я цілуватиму лишаючи відбиток губ всередині,
змагаючись з вітром
схопивши тебе за руку
дивлячись з тобою на сонце
і падаючи прямісінько вгору
з даху старої будівлі.
***
© Copyright: Инна Демянко, 2014
Свидетельство о публикации №114071605759
Свидетельство о публикации №114071605759
Рецензии