Ти промовчиш у відповідь, як завжди.
Сховаєш руки у кишені і підеш.
Ароматом тільки звареної кави
Її згадаєш ввечері… Й заснеш.
Промоклі кеди заховаєш до світанку.
Забудеш, як п’янять її парфуми.
І знов до неї із букетом завтра зранку.
Пройшла лиш ніч, а ви про все забули…
Вона зустріне тебе поглядом гарячим,
І поцілунком… Аж запече десь там, у грудях…
Від почуттів вона тихенько знов заплаче.
Ти не втішай, пішов уже ваш потяг.
Ти знов відчуєш, як вона кохає.
Стрімким потоком в серці її сміх.
Як жаль, що ти мовчиш, хоча й все знаєш.
Коханих зраджувати, це є також гріх.
Вона кричатиме, проситиме, та марно…
Хоча й кохаєш, серце то не камінь.
Її пробачити не зможеш (як банально).
Почуттів ваших погас останній промінь.
Ти промовчиш і підеш. Назавжди.
Можливо, в серці ти її тримаєш,
Та змило, замело ваші сліди…
З часом забудеш, як її кохаєш…
08.07.2014
Ти промовчиш у в дпов дь, як завжди
© Copyright: Ксения Баглай, 2014
Свидетельство о публикации №114070807090
Свидетельство о публикации №114070807090
Рецензии