Хто ми э?

Якась хвороба, чи нервовий комплекс,
Ушiмлене нездужа самолюбство.
I думка та страшна, як самогубство -
Таэмнеэ тремтить жадання помсти.

Але кому? Отому москалевi,
Що разом в таборах морозив вуха?
Дивiться, хто отим керуэ рухом,
Що набираэ оберти шаленi.

Вони мене вiд когось захищають,
Народ так щiльно боронять вiд лиха.
А лихо ось, в потилицю нам диха,
I той народ вже на краю вiдчаю.

Вертаймо, кажуть, знов в Середньовiчча,
Чи до Тараса, або до Богдана,
Ходитимем в стрiчки й вiночок вбранi-
Ото думки державнi, чоловiчi.

Ходiмо хоч до вiку кам"яного,
Аби не разом з тим великоросом,
Бо через нього ми малi i босi,
Бо через нього наша гине мова.

Ми - украiнцi, чи таки русини?
Бо все шукаэм архаiчну велич.
А в сьогоденнi що? - Помилок безлiч.
Ми - малороси i не безневиннi.

Ми - малороси, бо завидкуватi,
Злопам"тнi i не великодушнi.
Що нам робить? - Це запитання слушне.
Згадать праматiр i не забувать.

                1997р.