Ховаючись тiнi...
1
у печалі, обличчя зірваної квітки надії…
зорі з диханням неба, мов пісні ностальгія…
час, він ні з ким не рахується, і нікому не винен
йде, не почуваючи за собою провини – плине,
у провалля, з дощем небуття, не благаючи волі,
у прощенні, сам собі сили добуваючи в Долі…
поринаючи в глибинну, таїну своїх мрій
залишається дивитися на місію змін
мовчки Дух, з потойбічча пустого,
у кишені ховаючи слово…
2
перевтілені бажання, як мрії відокремлюють нас
від обіцяного небом падіння в темряву забуття…
наче свіжий дим сіна, нам сьогоднішній день –
наша дійсність літа, що не повернеться вже…
може тільки згодом розповіддю про ту любов,
Любов, що не тримається за стіни помилок…
постукають зорі у тиші небес в наші серця…
тільки ж хто? хто мовчанням надію, любов розстріляв?..
і світами пішли наші тіні блукати,
одинокої мрії в грядущім шукати…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114070708528
Свидетельство о публикации №114070708528
Рецензии