Непорочнiсть...

  Славнозвісна самотність проходить крізь слабість наполоханого коханням очікування, очікування неймовірно палких, але чомусь боленосних обіймів. Мегаполіс безпідставно відторгає існування будь-яких замовчуваних ретроспектив, що шафранно-огненним подихом затуляє незайману цноту передранкових зітхань. При літніх сутінках безсюжетних ночей хтось не зводить з мене своїх пильних, прекрасних очей. Різнополюсність наших світів така незвичайна... Плюс і мінус... Південь і північ... Це, як Грінвіч, нульовий меридіан, що малює між нами кордон, як пейзажі безсметртні і ніжні свої Левітан. Все мовчим і мовчим... І щось б'ється зліва під тиском... Дві душі об'єднались би, та доля все мучить і рве на шматки із невгамово-шаленим писком.
   Нестримне бажання здійснити захмарний політ...А що, як порушити той зухвалий канон, що коли боротись за щастя свого еталон?.. Що як втекти, взявшись за руки із теплом найвірнішим, доторкнутись до щічки і куштувати духмяно-рум'яні сунички?.. Апріоні спроби віднайти усамітнення хоча б у снах...
Саме вони унеможливлюють існування легендарного усміху на сповнених щастя устах. Голос лине відверто з-під серця таємних глибин,  там всюди води шумлять, що  втішають маленьких жоржин. Вона ж як та квітка беззахисна мліє, тільки б в снах він являвся і разом із нею щиро й сонетно сміявся...   
   Осмислюючи інтенсивне уникнення безболісних повторень зі сторони чиєїсь такої візуально-непомітної постаті, цілком ймовірно, що пекельна пристасть згодом поглине усю цю формальну, платонічну байдужість...