Яка усмiхнена печаль Марго Метелецкая
одними уголками губ.
Так скорбный миг цинично груб
на остром лезвии меча…
Но у танцующей легко
свои секреты от толпы.
Все козни разбивает в пыль
её возвышенный покой…
Сакрально скрытый вечный Бог
в края, где радость без конца,
ведёт и старца, и юнца
лучом молитвенных дорог…
Шепчу и я: Благослови!
Дай мне взлелеять Дар Любви!
*
Яка усміхнена печаль
Застигла у куточках рота,
Яка сплюндрована скорбота
На лезі спраглого меча...
Не подарує їх тобі,
Завжди танцююча на лезах,
Ласкаво мудра і твереза,
Утаємничена в юрбі...
Сакрально схований Рушій
В краї, де радості по вінця,
Веде і королів, і принців,
Замолюючих гріх душі...
Й мене доправить при умові,
Що викохаю Дар Любові...
http://www.stihi.ru/2014/06/30/8260
Свидетельство о публикации №114070206739
бравушки!
Хелена Фисои 03.07.2014 22:54 Заявить о нарушении