Петро Куценко. За потоками света...

За потоками света на небе затихла вода,
Солнце замерло, словно бы время уже не продлится,
А внизу тает в лозах река - молода-молода;
Полдень сходит жарою на землю, на травы и листья.
Набегая, плывя, чуть пульсируя, дышит, живёт
Не виденье, не сон - иллюзорно манИт, будоражит.
Скоро, скоро уже свет сетчатку очей разорвёт
И уже никогда света белого им не покажет.
То не просто мираж, то томленье земли и небес,
Это плоть и твой дух изнывают в высоком томленье,
И всё кажется, что этот мир потеряется - весь,
И навеки исчезнут в просторе любые виденья, -
Где на мостике,
                что прошлым летом спалила гроза,
Пляшет юная молния, и - ничего нет другого...
Лишь стоит старый-старый цыган,
                точно призрак, в слезах,
Различая далёкое ржанье коня молодого.

Перевод с украинского

Петро Куценко

* * *

За потоками світла у небі завмерла вода,
І спинилося сонце — ніби час назавжди зупинився,
А внизу мліє в лозах ріка — молода-молода;
Диха полудень жаром на землю, на трави і листя.
Набіга, напливає знавкіл пульсування живе, —
Не чаклунство, не сон, — ілюзорне, мінливе й химерне
Скоро-скоро вже світло сітчатку очей розірве,
І ніколи й ніщо світу білого їм не поверне.
Це не просто міраж. Це томління землі і небес,
Твого духу і плоті важке і високе томління.
І здається: за мить — знепритомніє простір увесь,
І навіки у ньому пощезне прекрасне видіння,
Де на кладці,
                яку того-літа спалила гроза,
Витанцьовує блискавка юна. І більш — анікого...
Лиш стоїть — наче привид —
                вдалині сивий циган в сльозах:
Наслухає край світу іржання коня молодого.