Я прикута до цього мiста плетивом дроту,
Павутинням мереж.
Пропливаю я пiд мостами слизьким аксолотлем,
Ти мене не знайдеш.
Листя-веснянки на його обличчi, смарагди в волоссi,
Бігборди-візитки в кишенях.
Трамваї накручують коло за колом, така вередлива випала осінь,
Cерця як червоні мішені.
Ажурнi скелети ЛЕПу у черзi до сонця,
Залiзне корiння сягае самого серця землi.
I я гарантую, вони добре знають, що це:
Люди з точки зору птахiв.
Аксолотль
© Copyright: Александра Воропай, 2014
Свидетельство о публикации №114063007425
Свидетельство о публикации №114063007425
Рецензии