Предсказание

Були часи, в могутнім царстві
Володар грізний панував,
У жадібності і зухвальстві
В своїм палаці спочивав.
Спокійний ззовні, голос тихий,
Ступає гордо між всіма,
Обличча хитре, погляд хижий,
Вогнем всіх підданих пройма.
А слуг, рабів силенна сила,
Змахне лиш пальцем – всі до ніг,
За помилку страшною смертю
Людину покарати міг.
Палаци, золото, розваги
Любив той цар понад усе,
Не мав до інших він поваги,
Плював отрутою в лице.
Зітхав народ, волів мовчати,
Бубнів під ніс: «Проклятий цар,
Бодай побив тебе, ураже,
Страшної блискавки удар!
Несправедливість і побори,
Суцільний утиск наших прав,
Всілякі блага у невинних
Вельможний нелюд відібрав!»
Та все йому не вистачало
І, зуби зціпивши, гарчав:
«Мені ще мало, мало, мало…»
І лють на підданих зганяв.
Бажання крові закипіло,
Вогонь війни в душі горів,
Зібрав своїх головорізів,
Малі народи підкорив.
Задовольнився не надовго,
На землю посягнув святу,
Блискучим клацнув манікюром –
І всі агенти тут як тут.
Прищурив очі, усміхнувся,
На пальці перстня покрутив,
Розправив плечі, обернувся
І так до них заговорив:
«Даю наказ завоювати
Сусідню землю без вагань,
В народу волю відібрати
І щоб уникнули повстань!
Вподобав я оту країну,
Там повно гарної землі,
А люди сильні, роботящі
Та ще й багатства немалі.
Зручне її розташування,
Можливостей багато в ній,
Я вирішив, обов’язково
Цей край повинен бути мій».
Агенти дуже схвилювались,
Бо ж та країна не проста
І рідну землю патріоти
Не віддадуть за просто так.
І делікатно пояснили
Царю своєму справжню суть:
«Не дикуни, не недолюди,
А наші браття там живуть.
У когось батько, тітка, мати,
Багато друзів, родичів,
Невже ми будем воювати
Проти батьків, сестер, братів?»
А деспот хитро усміхнувся,
Свій підлий план оголосив,
Підлизам видав купу грошей
І ось як діяти звелів:
Посіяти насіння сварки
І з пантелику збить людей,
Порушити загальний спокій,
Штовхнуть старих проти дітей.
Створить в країні колотнечу,
Заплутать голови й серця,
Брехнею всіх нагодувати,
Чинить розбої на місцях.
Агенти мають породити
Інформаційний каламбур –
Що цар повинен захистити
Людей від, начебто, тортур.
Немов панує там безладдя
Ітреба ж їм допомогти,
А царська милість є безмежна,
Він військо може привести.
І почалась інформаційна
Психологічная війна,
Не розуміє батько сина,
Дружина мужа не сприйма.
Бо не легке життя в народу,
На серці туга і печаль,
Кожен своє переживає
І міцно тисне груди жаль.
Ще б трошки можна потерпіти,
Не за горами щастя вже
І кожен вільний громадянин
В душі надію береже.
Огидний, хижий і підступний
Тиран спіймав зручний момент,
В душі людській знайшов слабинку
І запустив свій інструмент.
І, як ведеться, в кожнім стаді
Живе паршивая вівця,
Щури зрадливі забажали
Скоріш наповнить гаманця.
Знайшлись шакали малодушні,
Що Батьківщину продали,
Вклонялись вражому цареві,
Бо власну совість втратили.
Солдати царські бешкетують
На землях щедрих і святих,
Щось не по їхньому – лютують
Велике зло іде від них.
Калічили та грабували
За спротив хижим ворогам,
В полон хапали, убивали,
Терор суцільний тут і там.
А вільні люди захищались,
У серці кожен відчував
Вогонь любові та свободи,
Що дужче й дужче все палав.
Настала темная година,
Тривога, смуток, страх і гнів,
Народ кохану Батьківщину
Віддати звірам не хотів.
А у володаря країні
Напруга сильная росла,
Всі жителі заворушились,
Нестерпна та війна була.
Просили свого недолюда,
Щоб те насилля припинив,
Навіщо ж бідную країну
В долину сліз перетворив.
Розгнівався володар грізний:
«Як же посміли ви, раби,
Ось видам лиш наказ єдиний –
Не проживете і доби!»
Людей одразу розігнали,
Кого в темницю затягли,
Вони лиш болісно зітхали,
Нічого мовить не змогли.
А час ішов, ось рік і другий,
Володар руки все ламав:
«Чом непокірную державу
Я досі не завоював!»
Так довго тужився, старався,
А підкорити не зумів,
Народ незламний не здавався,
Карав мерзенних ворогів.
Не витримала царська сила,
Набридло те пусте життя,
Бо зрозуміли, до спокою
Уже немає вороття.
І збурилися чесні люди:
«Та скільки ж можемо терпіть?
Давно жорстокого тирана
Потрібно каменем забить!
Погляньте на сусідів наших,
Яка біда прийшла до них,
Які вони стійкі та мужні,
Єдиний дух у них на всіх!»
Цінують право та свободу,
Країну люблять над усе,
Пишатись треба цим народом,
Бо силу в серці він несе.
Берімо ж приклад і до бою
Та й проженем тирана геть,
Зійдемось разом, візьмем зброю,
Усім злочинцям люта смерть!»
І закипіли царські землі,
Лютує натовп, все гримить
І царське військо не встояло,
Володаря прогнали вмить.
Втікав він чорними ходами,
Аж іскри блискали з-під п’ят
І не змогла порятувати
Велика армія солдат.
Страшне повстання все змінило,
В обох країнах мир і лад,
Закони правильні створили,
Немає вороття назад.
Для двох країн настав період
Свободи, щастя і реформ,
Запанував добробут, спокій,
Життя набуло кращих форм.
Для декого корисно буде
Засвоїти оцю мораль,
Колись вони все зрозуміють,
Та буде пізно вже, нажаль.