Ковдра

Я прошу, подаруйте мені на свято
Велику, пухнасту ковдру,
Щоб кутатись у неї, коли погано,
І захищало мене від  душевного хвору.

Я мрію про щось неймовірне,
Що так кортить безтримно мені,
Хочу бути літом, теплим, вечірнім,
Щоб не згасало почуття восени.

Я хочу прокидатися
З посмішкою на своїх вустах,
Під ковдрою пухнастою, теплою,
Щоб загадати бажання (не рахувати до ста),
Щоб все стало набагато простіше,
А душа моя трішки затерпла, пуста. 

Я хочу, щоб люди посміхались частіше,
Та частіше мовили про свої почуття.
Життя стане в багато разів цікавіше,
Треба тільки із голови викинути сміття .

А ще хочу, щоб дерева цвіли зимою та літом,
Щоб не було крайнощів тепла.
Я хочу розповісти, повідати світу,
Що людина з людиною - це велика сила,
Але мабуть, велика розкіш єднання не усім нам дана.

Але кому сьогодні до цього є діло,
До моїх недолугих балочок.
Ви, навіть, не згадаєте, чому я так раділа,
Прочитавши кілька Шевченка книжок.

Кожного дня я живлюся мріями,
Забутими багатьма людьми:
Хай заповниться світ наш надіями,
І більше кажіть не Я, а Ми.

А я знову укутаюсь у свою стару ковдру
І хоч погасне яскравий світ,
Я  буду мріяти про країну добру,
І посміхатися, не зважаючи на кількість літ.