Ст кс навпаки

Такий туман,
                неначе тіні
                усіх споконвіку невідспіваних
                на цьому стражденному Поділлі
                вийшли на трасу «Бар – Вінниця»,
Стали уздовж і впоперек шляху
                і щось німо кричать.
А білий рейсовий бусик
                повільно пливе крізь  щільну юрбу,
                світить очима , благаючи:
               
«Не мовчіть, чи що…
Чи хоч розступіться, добрі люди,
              бо маю цих півтора десятка ще теплих душ
                доправити до Вінниці…».
І тіні розступаються…
            А потім знову стають
                суцільною білою темрявою
                у своїм позачассі.
Зупинилась історія.
Небо злилося з землею.
Зникло світло.
Тільки білий ковчег бусика
           хилитає дрібку напівзаціпенілих життів
                тоненькою артерією дороги
                кудись до берега…