Народження скель

               
Вибивається клином клин,
                а любов – любов’ю,
Зрада – зрадою, помста – помстою,
                Кривда – кривдою.
                Вибач.
Кров'ю  - кров.
                Це  - закон.
                І останній бовдур,
Хто за волю свою хоч би краплю вина не вип’є.
Не прощай  -  непрощEнна будеш.
                Тебе лякає,
НепрощEнною бути у світі прощення й віри?
Не прощай!
                Це не в церкві і не в лікарні.
Маєш право таке  -  не простити і не забути!
Вибивай!
                Клином – клин,
                а цинізмом  -  дитячу щирість.
Тишу  -  громом,
                гірке страждання ще більшим болем!
Бо життя  -  це дровітня Божа.
                Стережися  -  вкрадуть сокиру.
Чим без зброї тоді врятуєшся?
                Піснею? Алкоголем?
Забувай!
                Засівай травою!
                Хай пасеться товар байдужий
На сльозах твоїх і образах, і усіх твоїх попелищах!
Ти  -  не жінка.
                Яка ти жінка, раз нема коло тебе мужа?!
Ти  -  суворий і чесний воїн.
                Справедливий  -  до Бога ближчий.
Квіти, злаки, дерева, трави,
                і зоря, що була із нами,
Відцвітають і поночіють.
                Прах  -  завершення всіх початків.
І душа людська крижаніє, перетворюється у камінь,
Зберігаючи в серці скелі
                кам’яної сльози печатку.