Торкаюсь ніжної я шкіри
І голос слухаю чудовий.
І серце знов не йме довіри,
Неначе серцем,болі-хворий.
Невже тепло,усмішка злата,
Невже не чує,знає думку.
І серця ніжністю багата,
Надію й віру кладе в сумку.
Чому сп'янілий від кохання,
Я заплітаюсь шагом мірним.
Це немов жарти,мов змагання,
Між зрадою,та серцем вірним.
Навіщо це? Чому? Розплата?
За що? Чому? Пала багаття...
На серці загрубіла лата,
Зніма з душі корону й плаття.
Роздіта,гола,підневільна?
В кайдани запліта ромашки.
І думка в захисті суспільна,
По тілу розсипа мурашки.
(Понкратова.О.В.)
I серця вiрнiстю багата
© Copyright: Лена Грама, 2014
Свидетельство о публикации №114061600871
Свидетельство о публикации №114061600871
Рецензии