Для тих, хто зрозумiють

Іду я по плоті, хітину живому,
Та я і не думав, по чому іду.
Не бУло цікаво мені, молодому,
Що в складі землі у книжках я знайду.
І чорні тумани все небо заслали:
То шини горіли в огні небуття.
У тій метушні і серця поховали,
Позбавивши сім'ї ріднОго життя.
Кровавії стежки до тих барикад,
Щоб спини людськії сховати,
І то й потерпали "пташиних" руйнад,
Не давши хоч рани зшивати.
Там снайпер у небі, наказ виконАвший,
Сім'ю і свою підставляв під вогонь.
Він - теж є народ, а ніяк не інакший.
Присягу він дав, пригорнувши долонь.
Та знають усі: не втекти від покари.
Своє вже отримали люди сповна,
Щоденно терпаючи влади кошмари,
Знімаючи з вух всю лапшу ще здавна.
А стадо б не змігло добитись свого,
Бо мозок один на всіх має.
Ті люди - народ, і я серце його
Уперше в житті відчуваю.
Я дух той народний з повітрям вдихаю:
Нарешті пліч-о-пліч повстали.
Небесную сотню не раз ще згадаю:
НедАрма життя покладали.
Люби же свій Київ і ти, чоловіче,
І землю його як себе бережи.
Не треба Вкраїні руйнуючі віче,
Ти - мирна людина. Добром ій служи.

26.02.2014