Він знов заб’ється у закуток,
І у самотності замре.
І біль митця, глибокий смуток
З собою осінь забере,
І понесе в холодну зиму,
Недбало кине десь в намет,
І не знайде потрібну риму
Нещасний загнаний поет.
Його болюче безталання
Осудять реготом сичі.
Коли ж стечуть пісні останні
Із неба зорями вночі,
Почне поет себе карати
За те мовчання знов і знов,
І в рідні вернуться пенати
Натхнення, віра і любов.
Митець
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114060607982
Свидетельство о публикации №114060607982
Рецензии
