У степ іду, б’є вітер в груди,
Дурманять трави степові,
А квіти тут такі ж як люди,
В них душі є, вони живі.
Он та ромашка на пригірку
Чимсь нагадала сироту,
Терпіть негоду їй так гірко,
Несила зносить самоту.
Іще голубить її літо,
Та все коротші віку дні,
А скільки пахощів пролито,
Краси віддано далині.
Та дні течуть в нестримнім плині,
Все слабша, слабша аромат
І вже близькі часи осінні
На неї точать свій булат.
І за наступним віражем,
Який за чергою прийде,
Час квітку втне,немов ножем,
Вона у вічність упаде.
Ромашка
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114060508618
Свидетельство о публикации №114060508618
Рецензии