Навсегда. Богдан-Игорь Антоныч

Мужские силуэты тонут в синеве проулка,
тени  девиц, как образы затертые, размыты.
В стакане золотистый чай. Полночь в окне открытом.
И хочется пить этот крепкий, терпкий, холод гулкий,
любуясь, как печальная звезда 
целуется в последний раз с сестрою,
с которой вместе
 не сиять
     уж боле.
            Так ночь
голубоватым снегом моет маки меланхолий.
Укутав плечи сгорбленные полушубком неба синим,
колышется шофер в сонливом лимузине.               
Кривой фонарь - изломанный цветок на пепел снега,
свет - будто сок, из чаши ночи льет в сумерки неба,
тень лестницы крутой, дырявый плащ, капелька смеха
сорвавшаяся. И луна - белая птица  вдохновенья злого,
как шелковая пуля холодна, как пуля ласковых бандитов из иного,
может коснется струны сердца снова.
Коснется, поцелует гордо, нежно
вот так глаза навек закроет медсестра в палате.
Мужчины звезды вынимают из карманов спешно,
за пять минут любви  девицам ими платят.
Укутав плечи сгорбленные полушубком неба синим,             
колышется шофер в уснувшем лимузине.
 
13 декабря 1935

______________________________

НАЗАВЖДИ. Богдан-Ігор АНТОНИЧ

 Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
 і тінь замазує панни, мов образи затерті.
 У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
 об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
 дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
 прощається з сестрою, що у зореколі їй
 не сяяти
     вже більш.
            Так ніч
 блакитним снігом миє в місті маки меланхолії.
 Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
 колишеться шофер у сонній лімузині.
 Крива ліхтарня - квітка зламана і попіл снігу,
 і світло - лій зелений, з дзбанка ночі в сутінь литий,
 круті і темні сходи, плащ  дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць - білий птах натхнення злого,
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п'ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.
13 грудня 1935