Натхнення я знов намагаюсь впіймати,
Мов в хмарах в уяві я лину.
І порухи серця свого передати,
Тривожні у ночі годину.
Хвилююсь за себе, за кожну людину,
Бо бачу якусь несумісність:
Життя - подарунок, але щохвилини
Когось проводжаємо в вічність.
Навіщо життя нам дається від Бога?
Пройти, як байдужий прохожий?
Призначення, цілі, любов, допомога –
Святе, чи нам всім не до того?
У світі у кожного є своє місце,
І сім заповітів я знаю.
Тому живу, як в останнє, навмисно
Я про майбуття забуваю.
Сенс життя
© Copyright: Виолетта Гнедаш, 2014
Свидетельство о публикации №114060408797
Свидетельство о публикации №114060408797
Рецензии
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
