***

Літо…Така чудово пора року. Так багато значить вона для людей. Ці сонячні , теплі дні, теплий літній дощик. Річка,море,пляж…Для кожного воно різне,неповторне. Особливе воно  і    для мене... Всі мої чудові дні були пов’язані саме  з ним. Моє кохання…Моє чисте та ,на даний момент , не взаємне і таке далеке. Всім привіт!Мне звати Катя. Мені 16 років.  Я звичайна дівчина. Руки, ноги є ,голова там де повинна бути. Можливо, моя розповідь здасться смішною,можливо заставить задуматись когось...Ну все…Я розпочинаю.
Всім відомо що дівчата розвиваються швидше за хлопців на два роки, як морально так і фізично. Я кожного року їжджу до бабулі в село. Не було б такого літа коли б я там не була. Хочу сказати що там такі чудові місця,чиста річка,свіже повітря та небагато людей. Все розпочалося  три роки назад. Я зі своїми друзями і братом пішли на річку купатись. Там було не багато людей. І привернуло мою увагу якесь «створіння» з сигаретою в зубах і пивом в руці. Я посміялась над цим. Але на всякий випадок спитала хто то такий був. Мені сказали, що то Ельдар і що він менший мене. Кожного дня я бачила його на річці і не говорила взагалі з ним, та й він не особливо хотів. Того літа я дуже хотіла до дому, було сумно, я не розуміла свого  щастя. В свої 13 років я гуляла в ляльки і не думала про хлопців. Закінчилось літо і я поїхала до дому.


2012рік. Наступило літечко. По традиції я знову їду в село. Мені виповнилося 14 років,почали подобатись хлопці. Справжні почуття (як я тоді думала). Тоді мені подобався  один хлопець,але він був з того міста де я мешкаю …Високий,очі голубі,старший мене на два роки. Кохання ,на жаль, не взаємне було так я і мучилась з цим довго часу. І в кінці цього літа я побачила Ельдара знову. Спершу я його не впізнала. Так змінився сильно,став схожий на мужнього хлопця. Не пив,не курив уже. Потім він мені сподобався. Літо не помітно промайнуло,наступила осінь…Холодна,розфарбована в жовтогарячі,червоні де-не-де ще зелені кольори. Я  почала сумувати за тими днями коли я його могла бачити.
2013 рік. Ось  і  саме найкраще літо яке в мене було за 15 років мого життя. І розпочалося воно з того,що Ельдар з моїми родичами приїхав зустрічати мене на вокзал,просто не було йому чого робити. Тоді я і зрозуміла ,що не зможу без нього дихати і взагалі жити. Я думаю  ,прийшов час про нього трішки розповісти. Високий,чорнявий з зеленими очима. Старший за мене на сім місяців. Так хотілось дізнатись все про нього…Тут мені допомогли друзі(Як згадаю аж плакати хочеться). Бачилися з ним кожного дня. Говорили довго..І я зрозуміла,що закохалася на довго. Що мені в ньому сподобалось не знаю,але знаю одне: коли він десь поруч мені спокійно. Так пролетіло пів літа. Мої подруги казали йому що Катя тебе кохає. Він нічого не відповідав. Але до того випадку я проспорила друзям. Мені було потрібно підійти до нього і сказати,  що Маринка(моя подруга) його теж кохає. Легко сказати людині що хтось його  кохає але важко зізнатися в своїх почуттях . Я підійшла до нього і сказала йому, що мені потрібно  щось сказати.(Вони мені сказали,якщо я не скажу це вони ще раз скажуть як сильно я його кохаю). Я і сказала йому. Сильно здивувалась  коли почула його відповідь:- Якщо хоче вона мені щось сказати хай сама прийде і скаже. Я дійсно була в шоці. Кожного вечора я його бачила,гуляли з ним в карти. Просто спілкувалися…Ходили всією компанією на річку. Я так хотіла йому сказати про свої почуття,ну чогось боялась. Я згадую як лежала в нього на плечі одного холодного вечора,а він лазив в  моєму телефоні. Так добре тоді було. Хотілося жити,радіти ,сміятись. Кохання окрилює,надихає на подвиги. Ревнувала його до дівчат які йому надзвонюють. Мені дзвонили теж і я говорила,але не хлопці а подруги.
Був в тому селі ще один хлопець,я думала він нормальний. А оказалось просто козел безрогий. Запропонував мені зустрічатись,я погодилась ,бо Ельдару байдуже на мої почуття .Я його не кохала просто жаль його стало. Була я з ним недовго ,десь приблизно  тиждень,потім розстались. В кінці літа мені прийшлось їхати до дому. Я так не хотіла їхати. Через рік зможу тільки коханого побачити. Коли ми святкували мій від’їзд  я трішки випила пива(ну може й не трішки,і може не пива). Гуляли ми «на хаті» в одного знайомого Саші ,там ще була Марина та Анджела(подружки) та Стас (колишній хлопець). Наступного дня дівки розказали Ельдару ,що я напилась що пила та скільки…Він приїхав на машині мого брата , спитав як справи в нас. Тут з того будинку вийшла я. В мене був шок коли він сказав що б я батька свого погукала(тк як по мене приїхав батько).  Питаю навіщо,він сказав що хоче розказати йому як мій від’їзд святкували. Капець ,як я його просила нічого не казати. Довго ж він мені мораль читав. Все…Я поїхала до дому,довго плакала. Сумувала за тими літніми вечорами.


Зима 2014. Я вговорила батьків якщо закінчу 1 семестр на відмінно то поїду до бабуськи на зимні свята. І я поїхала! Я думала  кожен день про нього…Не бачила…Одного вечора я пішла гуляти. І там був він…Я його сперш не впізнала. Я так йому хотіла сказати,ще й друзі підштовхували. Я написала записку про мої почуття. В той день я взяла її з собою. Прийшлось мені його погукати,так трусилися руки. Кажу йому ти мені подобаєшся тикаю записку і йду до дому. Реву блін ,туш розмазалась по обличчю…Чорне навколо очей. Доходжу  до свого двору і сідаю навпроти нього на пеньок. Мене подружка заспокоює. Тут чую грає музика,в мене серце чуть не вискакує. Оказується він до дому йде. Тут Маринку хтось «за язик потягнув» :- Йди сюди поговори з нами. Я потом ледве її не прибила. Оказується то була остання зустріч тою зимою з ним. Така чудова,неповторна. Як я не хотіла їхати до дому. Але розуміла,що школа, навчання, друзі мої все ж на мене чекають. Ехххх …Дістала я його номера тією зимою…В той самий вечер коли йому розповіла я вперше наважилась подзвонити до нього. А він тільки запитав що я хочу таким  грубим голосом. І тут все закінчується. Я їду додому. Сльози,депресія…Все як завжди.
Дома…Наважилася я йому ще раз зателефонувати. В понеділок, здається. Так я проговорила з ним 2 місяці лютий та березень… В першу ж ніч я в нього запитала що до записки…На жаль, я не пам’ятаю що він  відповів але згадую що я проплакала пів ночі. Так важко дзвонити аби він тільки знав… Саме більше говорила з ним 21 хв. Сумно було…З цим я нічого зробити не могла бо йому байдуже, а змусити людину покохати я не маю права. Майже завжди коли я телефонувала він був занятий. Говорив де він та казав що б я передзвонила  пізніше ( тільки половину нашого «спілкування» а іншу вже не говорив нічого).  Розповіла я про свою ситуацію сестрі своїй. Вона мені багато в чому допомогла. Давала поради.
Я про Ельдара думала дуже часто. І ось стукнуло мені в голову йому подарунка зробити. Знайшла такого симпатичного блокнота ручку та брелок в наборі.Купила.
Наступила весна..Така красива,чудова,неперевершена весна…
Однієї п’ятниці сиділа я з мамою говорила. І вирішила пожартувати, сказавши що я хочу поїхати до бабулі в село допомогати. А вона сказала їдь… Моєму щастю не було меж.


Я приїхала і знову побачила його. Такого красивого… Багато було зустрічей з ним. Особливо запам’яталось що він підвозив мене додому  на мопеді. Я не зрозуміла тоді що сталося. І я впевнилась на всі  100 ,що я йому байдужа… Він мені цього ,звичайно , не говорив. Але я це бачила  по його поведінці та словам. Подарунок мала передати моя сестра.І передала тільки тоді коли я вже повернулась  додому. Я дійсно думала , що він його не візьме ( до речі, в блокноті був записаний мій номер телефону).
А зараз 20 квітня. Я сиджу, сумую за ним, хоч і розумію що гаю свій дорогоцінний час на те , що не принесе користі. Кохання – дуже жорстока  «штука». Воно не щадить ні дорослих ні малих. «Ми самі вирішуємо свою долю» всі це колись чули. Але доля все вирішує за нас…
І ніхто ніколи не знав і не знає яким боком вона до нас повернеться. Які наслідки будуть. Потрібно просто жити не зважаючи ні на що.
Я не знаю ,що в мене буде… Але впевнена якщо щось і робиться ,то робиться все до кращого. Так, мені сумно і обідно… Так, бувають депресії. Але згадуючи найприємніші моменти життя хочеться далі просто жити  і не думати що буде все погано.

Він так і не подзвонив мені але  надія помирає остання… Всім великого та взаємного кохання.
Далі буде… я впевнена!