Друже, пробач, що в1дштовхнула...

Друже, пробач, що відштовхнула
Тебе немудрими думками.
Та вірю щиро: знову
Мир запанує межи нами.

Це страх прошепотів на вухо:
" Чи буде іншим це цікаво?
Чи хочуть інші це читати
І у душі своїй шукати

Безцінний скарб, ту жар- перлину,
Що робить вільною людину?
Їй віру й крила повертає.
Тоді, мов птах, вона ширяє

І , як земля п` є радісно дощі,
Вона любов приймає до душі.
І знов у Всесвіт повертає.
Душа людська тоді співає:

" Прокиньтесь, встаньте, йдуть сюди.
Я вам тепло своє дарую.
Пала вогонь у глибині.
Любов, мов кров у мені пульсує.

Я хочу вам її віддати,
Що знов наповнитись змогла.
Любов'ю Землю обійняти.
Бо зараз це - моя мета."


Рецензии