Смуток слів, лиш би тримали живого,
Хоч би в архівах хисткого сну.
Я так хочу до себе додому,
Пеларгонії запах я поряд стисну.
По сходах Чанд Барі легітом вище
Постукаю в двері, чекаєш звісток.
Може рік, чи декаду, а може й сторіччя,
Прислухаєшся знов до поштових скриньок.
Липневий подих тікає в змарнілих вiд болю.
Два коротких удари в далеку пітьму,
І чекання за нею таке непритомне.
До дзвінка вже, напевно, не досягну.
Досить слів, ключ у мене в долонях.
Несказанне зітреться, як слід на піску.
Німота. І в кімнатах наївно нікого,
Подзвони, і мій дім оживе у війну.
Межа
© Copyright: Алиша Али, 2014
Свидетельство о публикации №114060209926
Свидетельство о публикации №114060209926
Рецензии