І знову льон цвіте так синьо,
А мати сина знову жде,
І зріє жито в Україні,
Але збирати син не йде.
Сини воюють і вмирають,
Їх матері кладуть у гріб,
Серця з синами в гріб складають,
А колос сипле в землю хліб.
Та не пропаде надаремно,
Зерно і кров й сльоза гірка,
Засяє сонце там де темно,
Й зростить матуся козака.
Вкладе у серце Україну,
І мову рідну-Божий Дар,
І в татусеву вишиванку,
Одягне сина й дасть Кобзар.
Сини синів покосять жниво,
І сповнять батьківський наказ,
Таке воно вкраїнське диво,
Що хліб і кров зціляє нас.5/30/2014
А мати сина знову жде
© Copyright: Мария Круль, 2014
Свидетельство о публикации №114053101166
Свидетельство о публикации №114053101166
Рецензии