Шон Маклех. Остров ожидания

                Шон Маккех.

                ОСТРОВ ОЖИДАНИЯ.


               Глеб Ходорковский(перевод).

                "Отплывая, они услышали:
                "Где они теперь? Удалились!
                нет, это не они!"
                (Скела "Плавание Майл-Дуайна").


               Они конечно ждали - не не нас.
               Они такие ж пахари, как мы,
               морей холодных, так же как и мы
               скользят всё время безнадёжным взглядом
               по бесконечной веренице волн,
               и думают, что волны - это горы,
               вот только
               прозрачные солёные и синие,
               Они как мы
               пропахли рыбою и морем,
               и лодки мастерят как колыбели,
               забросив сети в пропасти легенд
               чтоб рыбу "будущее" изловить.
               Они всё ждут и ждут,глядя в бескрайний
               ультрамарин
               людей на лодках - но не нас!
               Людей с вестями - но не нас!
               Людей-скитальцев, но не нас - других!
               Мы их оставим в этом ожиданьи,
               и пусть они в дырявые мешки
               воспоминаний соберут слова
               и хижины построят из тяжелых
               камней надежды
               ибо мы - не те,
               не те, всегда не те...
               Лишь потому,
               что ищем, что надеемся что верим...

             ...и мы теперь оставим за туманом
                тоскливый остров, Остров Ожиданья...
                Его никто не сможет отыскать,
                и не прийдёт никто и никогда
                к ним,
                вечно ждущим...


                *        *        *
               

                Острiв Очiкування


                Шон Маклех
               
                «Відпливаючи , вони почули:
                «Де вони тепер? Вони віддалились!
                Це не вони!»
                (Скела «Плавання Майл-Дуйна»)

Вони очікували – але не нас.
Вони теж – орачі холодного моря,
Вони теж дивляться поглядом безнадії
На нескінченну вервечку хвиль,
Вони теж думали, що хвилі це гори,
Тільки солоні, прозорі та сині,
Вони теж просякнуті запахом риби
І майструють човни, як колиски,
Вони закидали сіті в безодню легенд,
Вони теж ловили рибу «майбутнє».
Але вони чекають – вічно чекають,
Марно вдивляючись в ультрамарин:
Людей на човнах – але не нас!
Людей вісників – але не нас!
Людей-блукальців – але інших!
Ми залишимо їх – в очікуванні,
Збирати слова
В подерті мішки спогадів,
Будувати свої хижі
З важким каменів надії.
Бо ми не ті , ми завжди не ті…
Ми лише шукаємо…
Ми лише віримо і сподіваємось…
Лишаємо за туманом острів Очікування
Який більше ніхто не знайде…
Людей, до яких більше
Ніхто не прийде…


© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №114052400601