Водiйськi права

Вчи водити мене скоріше,
Бо я ні грама тут не втримаю більше.
Звісно, добре, я триматиму кЕрмо міцніше,
Ніж мене тут ланцюг вбиваючого, старого життя

Вчи водити мене з таким темпом, як спішить це трекляте місто.
Якнайшвидше здобуду права та зірву це фамільне намисто,
Диявола викличу, грабану його тачку пекельну і чкурну в сонця схід променистий -
Яскравіший, ніж біль його пекла, сильніший, ніж утоплені голоси

Про гальма забувши, неначе дитя пілігрима,
Аби ЛЮцифер не наздогнав, на педаль тиснучи, як одержима,
Їхатиму, з дорогою зціпляючись так, як у поета з папером - рима,
А переконавшись, що вже достатньо далеко, з люлькою бесіду заведу

Перше спинюсь на далекій заправці лише на ніч.
Нагодую бензином вірну товаришку, з якою тепер ми оплІч,
Й уповні збагну, вийшовши на вікові полонини, яким вже десятки сторіч,
Що назад всі шляхи вже чорні. Та хіба мені цього шкодa?

Провалюсь ненадовго у сон - спокійний, глибокий, він єдина моя є пристань,
Сподіваючись на відраду у мареві, завдячуватиму всім померлим артистам,
Проте до Морфея - без обговорень лише на сидінні водійськім,
Аби милу мою уві сні не поцупив ніхто лихий

А лиш як перший промінь - ключ на 90 і на газ, що є духу,
Швидким рухом руки візьму запальничку - і ні пера й ні пуху;
Кину назад її, наче букет наречена - і відчую я шостим слухом,
Що більше немає на світі слідів того диявольського ланцюга.