Здається, вже думки
За вінця виливаєш,
В житті – все навпаки
І що робить не знаєш…
Коли останній крок
Зробити вже не в змозі,
А хочеться іще ковток
На лютому морозі.
Ти тягнешся у вись,
Тебе тримає щось за ноги,
Неначе спритна рись
І не зійти уже з дороги.
Мости-мости уже палають,
Ще крок і ти уже знаєш,
Що у теплі любов плекають,
А ти все вогнища минаєш.
Не можна так од віку,
Не озираючись назад
Втрачати часу ліку,
У тишині, вирощуючи сад
Нема там спокою для тебе.
Там є лиш тишина,
І ти бажаєш сам для себе
Щоб не дзвінка вона була.
Бо крок у тишині почути
Це як удари в барабан,
Хочеться його минути -
Гулкий незграбний балаган.
Та крапля знов і знов
Клекоче з прірвища душі,
А колір її наче кров
Не втримати її в тиші.
По волі накрапає
У чашу вільних дум,
Та так ніхто не випиває
Бо в чаші тій безмежний сум…
Здаэться
© Copyright: Властислав Рученко, 2014
Свидетельство о публикации №114052110009
Свидетельство о публикации №114052110009
Рецензии