Жили-були украiнське життя

Жили поживали три подруги – не розлий вода. Катя, Софія та Пріська. По характеру були вони такі різні, як і їхні імена, але кріпкої дружби напевно світ не бачив. Хоч дружба дружбою, та прийшов час вибирати дівкам стан свого подальшого життя. Катерина закохалася в парубка, та й чкурнула заміж, Софія – збожеволіла від наукової кар’єри, тому вибрала самотність, а Пріська відчула покликання до чернечого життя, тобто в Христа закохалася. От як настав той день, коли Пріська мала від’їжджати до свого монастиря, зібралися три подруги і постановили зустрітися через тридцять років, та й сповідатися чесно одна перед одною у прожитому житті.
Бог таки дав їм трьом благополучно дожити до тих більш-менш п’ятидесяти років. І в назначений час зустрілися: Стара діва, заміжня матрона і черниця Богу присвячена. При зустрічі глянувши одна на одну очі сховали, бо не ввічливо якось дивитися життю в правді, що на обличчях свій відбиток залишило. Але взявши себе в руки, рішуче сіли навколо столу у вишневому садочку одна проти одної. Ну як Трійця, чесне слово…
… Запала незручна тиша. Після чого матрона Катерина подала голос:
- Ну що, баби? Давайте, чи що? Сповідатися. Нам же потрібно якось зробити висновок яке життя краще.
- Пріська у нас знає як починати, у неї досвід сповіді кращий, нехай і керує – промуркотіла діва Софія. Давай, Прісько.
- Ну то з Богом – перехрестившись відрекла черниця. – Отже почнемо з перших років на вибраному шляху. У мене таке щастя було, таке щастя, дєвочки, неначе я виходячи за Христа – вже в раю живу. Нічого мене не обходило, ні люди, ні обмеження у спілкуванні зі світом. Нічогісінько. Отак би здавалося усе життя на колінах перед Господом стояла і все!
- Ой – відізвалася Катерина – а мені як заміж вишла за Миколу – точнісінько так само було! Здавалося що я вибрана найкоханіша і все життя було у мене в голові фантастично розписано!
- А мені – пробурчала Софія – з наукою саме краще. Все інше – таке ні до чого.
Пріська підняла очі – Та от коли пройшло років з шість і вічні обітниці на носі, то я злякалася. Бо рожеві окуляри поспадали – пропав присмак неба, а тут треба обіцяти на вічно вірність Богу. Тут я про тебе, Катю і згадала. «Ой, думаю, нещасна ж та Катічка, це ж вона заміж виходила й не розуміла куди вляпалася…
- А то, подруженька моя, -  схлипуючи підхопила Катерина – не знала. Я власне за шість років зрозуміла куди вляпалася. Та пізно було… А ти, Софія, що мовчиш? Домовилися ж. Як на сповіді!
- А я що. За шість років за книжками сидячи – стало мені дуже сумно та самотньо. І позаздрила я вам обом, бо якось але кохані ви були. По парі.
- От дурна, - Господи прости, перелякано схаменулася черниця. – Ти ж красуня яка була. Я то іноді сяду у куточку тай думаю: щаслива ж яка наша Софія. Вона ж тільки свисне – і всі чоловіки біля її ніг. А я що? Я якщо і свисну – то замість чоловіків лише ангели злітаються»…
І жінок мову відібрало. «То як? Анголи? Самі Янголи? Щасли-и-и-ва ти ж яка»! – одночасно промовили з надривом світські подруги.
- Так от, продовжувала Софія – вирішила я може любов якусь зустріти… Але. Он, Катька знає – зібралися раз пожалітися одна одній та й зробили висновок – козли вони всі, мужики! Ой скільки ж я їх перелопатила, скільки перелопатила…
- Да – відсторонено промичала монашка – один Бог і знає… У мене теж козел був…
У жінок аж  очі повилазили. «Ти, що?! Ти ж Христа наречена!»
- Та на цепу. Справжній козел. Ми ж собі на життя в монастирі самі заробляємо. То й завели господарство. Як зараз пам’ятаю – дощ ллє, як із відра, а я по коліна в багнюці веду цього козла на цепу, та думаю: Ось тобі, Прісько, хотіла в монастир і маєш монастир. Хотіла на Хрест – то й маєш Хрест… А щодо козлів, то лише Христос і вирішить хто козел. Усіх козлів – по-ліву сторону відділить! Усіх, бабоньки!
Запала незручна тиша. Вже сонце до землі хилилося.
-То, бабоньки, а як зараз? – питає занепокоєна Софія.
-Я, каже Пріська, дуже довго лаялася з Господом моїм за те, що життя не таке виявилося, як мені здавалося в молодості. «Де ж, кричу Йому – те небо, що ти мені обіцяв?! Кину Тебе! А Він мені – Маєш звичайно вільний вибір, та не залишай Мене на Хресті одного. Потрібна ти Мені.» По-роках – звиклася. І тепер ми. Як старе подружжя – сяду ото перед табернакулом та й дивлюся на Нього, а Він на мене. Слів нема, та й не треба. І так розуміємося.
- Ти диви – скрикнула матрона Катерина – точно як у подружньому житті! – Я ж зі своїм і лаялася і билася. Та все перемололося. І теж оце просто живемо…
- А ти??? – в один голос повернули голову до старої діви
- А що я? Для мене весь світ як Христос розіп’ятий… А я для світу…
- - Да-а-а – разом на одному диханні промовила трійця – усе життя, як покута.
- Підемо, бабоньки –каже монашка –сповідаємося за «козлів». Відведу вас по-блату до милосердного священика…