Дмитро Креминь. Пока ещё...

Пока ещё в кучу листву не сгребли,
упавшую с тополя, клёна, берёзы...

Греби,
мой Хорон,
ближе к свету – из мглы,
из века пещерного к берегу бронзы.
Пусть степь бронзовеет с обрывистых круч
над солью волны на окатанном склоне.
А мне эта сень увядающих кущ,
как собственный сын в чужеземном полоне.
Я верю, что степи вовек не умрут.
Сравняют высокий курган тракторами,
и только верхушку его не сотрут,
иначе – где звёздам зажечься над нами?
О, сколько столетий сквозь нас пролетит,
и что эта звёздная ночь напророчит?
И кто-то в ночи на кургане стоит,
а звёзды пылают, а трактор рокочет...

Перевод с украинского


Дмитро Кремiнь

* * *

Ще й червінь кленову до куп не згребли
байдужі двірнички, похмурі, як бонзи...

Греби,
мій Хароне,
до світла – з імли,
з камінного віку – до берега бронзи.
Осінньому степу тепер бронзовіть,
ковтаючи бризки морозу солоні.
Мені ж ця кленова надчахнута віть –
мов рідне дитя в чужоземнім полоні.
Я вірю, що степ цей ніколи не вмре.
Курган у степу ніччю трактор заоре.
І тільки вершечок його не зоре,
бо де ж ти, вечірня, світитимеш, зоре?
Яких перемчало над нами століть,
кого перемчала ти, зоряна ноче?
Опівночі хтось на кургані стоїть.
А зірка палає, а трактор – гуркоче...