Коли помре надія, зникнуть сили,
Прошепочи лишень моє ім’я
У небеса. Як горлиця дбайлива,
Злечу до тебе стрімко звідтіля.
Розхристану, знесилену від болю,
Самотню душу в опіках гріхів
Твою я лікуватиму любов’ю,
Сповивши серце лагідністю слів.
Я ніжністю загою садна долі,
Зітерши нею жахи у думках.
Спираючись на плечі, ти поволі,
Нарешті станеш твердо на ногах.
Поїтиму чарівною росою
Відвертих сліз, пролитих в молитвАх.
І ти зцілишся від того, що скоїв,
Блукаючи в загублених світах.
Не зможе Бог відмовити проханню!
Він зглянеться! Він зрозуміє все!
Бо, в гідного жіночого кохання,
Іще лишилось у душі святе!
Вiдмолю
© Copyright: Ниагара Наталья Козак, 2014
Свидетельство о публикации №114051303730
Свидетельство о публикации №114051303730
Рецензии