Веселкою побіжу у безхмарную даль,
наздожену стрімкий ручай,
захоплю в полон вітерець - стрибунець,
це й буде печалі моєї кінець.
Дивовижне наше Життя,
то, як безхмарная мить ,
коли в любові купає Світ,
то Всесвіт світить в душу,
наче шастя назовні виймає.
За "соломину" - Життя,
хапаюся з усієї сили,
не зраджую своїй цілі.
А, визнати таки мушу,
свою вільную, степову Душу.
Веселкою побiжу у безхмарную даль
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2014
Свидетельство о публикации №114051203617
Свидетельство о публикации №114051203617
Рецензии