Вона вже йде і сторони як дикі звірі
Без жалю рвуть живих людей серця
Вони поки без зброї словами убивають
Не слухайте обіцянок вони пусті слова
Вона вже йде і сторони як дикі звірі
В облитча мило а у спину ніж
Земля пропитана людською кровю , та слізьми
Війна за те що втрачено давно в віках
Й напевно не повернеться ніколи
Не вірте ви устам, серцям німим повірте
Не вірте ви очам святим, ділам святим повірте
Любіть блакитне чисте небо
Плекайте сонця миру світ благий
Кохайте землі рідні без кінця і краю
Не дайте звірам чорним протекти між нас
Впивайтеся кіхтями в груди
Усим еством своїм й любіть
Вона вже йде хоча її не вбачити й не вчюти
Але якщо ми скинемо із себе зброю рук
Вона відступить на завжди в пітьму сліпу
Та не повернеться ніколи
А зараз вибір ще за нами посто•|•ть
Та зовсім скоро вже ї ї не зупинить
Вона вже йде
Вона вже йде
© Copyright: Станислав Аракильян, 2014
Свидетельство о публикации №114051210537
Свидетельство о публикации №114051210537
Рецензии