Вона...

Вона щаслива до нестями...
Не сперечайтеся ніхто!
Давно на краще все змінилося
місцями
І їй не хочеться виходити в вікно.

Кохає сильно і її кохають,
Ще трохи й в казку перейде
Та зрідка такі моменти от
бувають,
Що дощ зі сліз з очей іде.

Душа болить. Чи як то
називають?
Але причин не знає і сама.
Чи то старі ще рани заживають,
Чи за рідну землю так
пережива...

Можливо все ж, то все минулі
діри,
Які залишили "на згадку" їй
чомусь.
Утворюються протяги, щоб ви
розуміли,
Хоча це точно є знайомо хоч
комусь.

Та це все зрідка і проходить,
Ще трохи й буде уві сні.
Кохання щастя на її наводить:
Назавжди й вилікує рани ті її.

Говорять, час не вміє лікувати,
То все брехня і все таке.
Та їй воно ж уміє помагати
І Він - коханнячко її святе.

Та суть не в тім чи час лікує.
Тут зовсім інше - парадокс:
Людина щастям, як весна квітує,
І в той же час душа буває на
винос.

Та це все зрідка і лише місцями.
Воно ж пройде душі в вікно.
Вона ж щаслива до нестями,
Не смійте сперечатися ніхто!

16.04.14.
(с) Анастасія Мельник