Нiхто не забутий, нiщо не забуто

„Ніхто не забутий,
ніщо не забуто…“

„Ніхто не забутий, ніщо не забуто…“, -
Гримить на дев`яте в Росії парад,
Проходять шляхами у кирзу узуті
Примари відважних, полеглих солдат.

Довбають герої асфальт костилями,
Порожні тріпочуть, тремтять рукави,
А мами, заплакані, ждуть їх роками,
В надії: кровинки вернуться живі.

Попереду кроки карбують колони,
На грудях бряжчать, як нові, ордени,
Цвітуть в позолоті червоні погони…
У спини стріляли, бува, не вони?

Радіють трибуни, проходять каліки,
Бадьоряться внуки, нащадки живих,
У котре клянуться в любові навіки,
До тих, хто колись від сатрапів поліг.

Ідуть непоховані досі служиві,
З бездонних очей пробивається жах.
Сини на трибуні, самі уже сиві,
Не бачать героїв в полеглих батьках.

Що травня волають: „Ніхто не забутий…“!
Ці поклики завтра у безвість злетять,
Бредуть по дорогах, у кирзу узуті,
Убиті солдати, що в полі лежать.