Мова? Типун на язык!

Моя душа є повна цукру,
солодкий я, немовби мед.
Що з того, якщо там плава
посібник з біології?
Флора й фауна...
Даремний років цвіт.
Відьмак - бджоляр,
мішаю душу млином...
Вступаю черевиком,
кручу, як вода
керує річковим плином.
То вправо, то наліво...
Наллється до підошви цей сутінок,
сьорбну, назад ісплюну.
Іще не запашок!
А отже я в чаган полину.
Це мед, натхнення джерело.
Найкращий цукор матки.
Чавлю на босу ногу оце рідне лайно.
Смердить воно,
одригну'...
Та ось, воно, будь ласка!

"Драгие, мадемуазель и джентльмены!
Грядут, воспетые в котле,
сочны'е перемены"...

А я ще жалкував,
пиючи оцей смердючий мед,
що не опанував цю українську!
Тепер "праблем нема", зганьблю
не мій? Авжеж... що ні, не рід.

Хвилину, хоча б ви дайте плачу
по невдячній вам землі...

Пригощайтесь!

08.07.2012


Рецензии
Російську мову знаю і люблю,
Та думаю на українській,
На українській говорю,
Й до Бога я звертаюсь на вкраїнській...
З повагою.

Наталья Сытник   09.05.2014 19:58     Заявить о нарушении
Чудово ви помітили й не даром!
Й у вірші цьому - то іронії думки,
що невблаганно висміюють того,
хто відрікається від себе:
свого коріння, своєї душі,
а тобто - мови...
Вам дякую я файно за увагу.

Руслан Лях   09.05.2014 20:03   Заявить о нарушении