Це були очи

Вечір.
Ти погасаєш у попілі течій
з твоїх невтішних жаровень
уно’чі… Немає інакшої згоди
супроти дивної вроди твоїх о’чей…
Аякже!
Ти носиш під шкірою обладунків
цих моноклів,
що лице полонили,
мов ро’ки,
що тобі дали сили…
З якої нагоди?
У котрій ціні?
І ти вже не знаєш,
не знімеш ти їх…
Для мене.
Це лине,
це шлях мій – мине…
Театр для одної ролі.
Я – протагоніст,
антагоніст дивіться –
доле…
Ти, моя доле.
Додолу…
Дайте іще волі!
Хіхікають чорні дзеркала моноклів…


Рецензии