Біг, не знаю хто від кого,
Чи я від нього, чи за ним,
Спинивсь віддихатись,
І чув як вітри стогнуть у нічній
імглі.
І білий либідь вже не білий,
З їдає світлий колір чоловік,
Товсті, могутні стіни щось шептали,
а шепіт з ніг збивав.
Зхолодла кров, коли постав він
преді мною і відчинив свої вуста:
«Вставай, нікчемо!
Підіймайся! На тебе звалено тягар!
Відкрити ти новий світанок маєш!
Мільйони сплять,
спіши їх пробудить!
Здригнеться світ морозами по шкірі,
злетять у небо вільнії птахи,
Лунатиме твоє віщання,
Під звук падіння трону і страху.
То й що, -мовляв, що нас не стане,
Для кожного прийде той час,
коли не вчуєш звуку перемог,
Відправишся за сміхом попід хмари..
Та подарована буде тобі,
найкраща нагорода в світі-
Дитяча посмішка услід,
палаючі слова тобі на зміну!»
***
© Copyright: Никита Мисник, 2014
Свидетельство о публикации №114050500949
Свидетельство о публикации №114050500949
Рецензии