Вдихати...Вдихати в повні груди,
Від оп яніння падати у ніг твоїх.
Плекати...тремтячими руками,
Безмежно довгі паралелі, твоїх
квітчастих, ніжних пасм.
І в уп янінні ароматом
забути про великий деригент,
що безпощадно, наче лезом,
відсікає дні.
Нехай між нами кілометри, милі
і міста,
Почую голос твій
між сірих і холодних десятин.
Вір! Не збідніє моє серце,
аж поки поруч будеш ти!
***
© Copyright: Никита Мисник, 2014
Свидетельство о публикации №114050500938
Свидетельство о публикации №114050500938
Рецензии