Нехай! Воно колись минеться!
Той біль, що ллється через край,
Журбою втомленого серця
Тобі озветься ... Зачекай!
Напевно ти гадав здурію
У цій жахливій самоті?
Та нездійсненну свою мрію,
Пробачу зглянувшись тобі?
Ні. Не чекай таких дарунків!
Я кожним подихом своїм,
Без сумніву, без порятунку,
Благаю Бога, щоб це він
Всі муки справжнього кохання
Примусив би до краплі пить,
Із відчуттям, немов остання
Дзеркалить у очах блакить.
І серця бій несамовитий!
Щоб невблаганний час-крадій,
Забрав по краплі віру світлу
У втілення твоїх надій!
Так! Я коханням проклинаю!
Бо впевнилась у тім сама -
Із почуттів, що убивають,
За це страшнішого нема!
Проклинаю
© Copyright: Ниагара Наталья Козак, 2014
Свидетельство о публикации №114050505918
Свидетельство о публикации №114050505918
Рецензии
Пюбовью будешь ты наказан за одиночество вдвоем,
И потеряеш душу й разум, тогда на равных запоем...
С уважением.
Наталья Сытник 05.05.2014 16:09 • Заявить о нарушении
И потеряеш душу й разум, тогда на равных запоем...
С уважением.
Наталья Сытник 05.05.2014 16:09 • Заявить о нарушении