На пагорбі зеленому,
На весняному килимі,
Як ті замерзлі ворони
Стоять хрести похилені.
Окуті тугою темною,
Стоять безмовні сироти,
Сльозами вмиті теплими,
Журбою заколисані.
А півсторіччя потому
Було тут поле з маками,
Війна, як кінним тупотом,
Знесла красу. І плакала
Над той могилою матінка –
Її сини приблизили
Кінець кров’ю і правдою,
І ворога осилили.
На землю нам життя несли,
Горіли цим бажанням:
«Якщо не будемо жити ми,
То хай живуть останні».
До Велико Перемоги!
© Copyright: Валентина Григорян 2, 2014
Свидетельство о публикации №114050504955
Свидетельство о публикации №114050504955
Рецензии
