Я прокидаюсь-очі в синє небо,
Ніби я маю сотні ще життів.
Ніби це є моя потреба,
Торкатись струн болючих до душі.
Вона німа,а сердце поле бою,
І кожен раз здається відгуде.
Цей стогін кожну мить лишає волі,
Цей біль війни до розпачу веде.
Та я іду вперед і вірю в диво,
Я досі вірю в щирість й доброту.
Мабуть усе що було зовсім не навчило,
Але я точно знаю що живу.
Але я точно знаю, що живу
© Copyright: Аделина Буз, 2014
Свидетельство о публикации №114050411463
Свидетельство о публикации №114050411463
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.