404. Вот и Месяц ушёл за облако...

  Вот и Месяц ушёл за облако
  і схилились до долу віти.
  Снова стали мы, братья, убогими,
  тільки як тепер з цього вийти?

  Вновь заплаканы наши матери,
  туга й смуток в кожній родині.
  Мы ведь сами себе предатели.
  То чому ж так сталося нині?

  Мы живём на одной территории,
  розумієм обидві мови.
  Что ж сознание перекроено
  і чому  знову хмуримо брови?

  Смотрим в мир сквозь прицел автомата.
  Та чи розуму нам бракує?
  И свои - не свои солдаты
  по землі по братській крокують.

  Снова выстрелы с лязгом стали.
  Я не хочу, щоб нашим дітям,
  как когда-то, опять достались
  доста спалені вщент обійстя.

  Богом славлены будут матери,
  Спородили що дочку чи сина.
  Пусть не станет землёй узурпатора
  ні Росія, ані Україна.

  Что ж мы делаем, люди-братья?
  Та невже замість братніх об"ять
  молчаливою каменной ратью
  монументам доволі стоять?

  С той войны на безликих полянах
  пам"ять, краєна горем, мовчить.
  Так обнимемся, братья-славяне
  і не здіймемо вгору мечі.