Відчуваю, як зсередини гнию.
І, незважаючи на принципи закону,
Тебе колись я все-таки уб'ю,
А все спишу на самооборону.
Чи буду плакати?Ти знаєш, певно, ні.
До того ще наплакалась немало.
Колись і я горіла у вогні,
Тебе ж те полум'я ніяк не зачіпало.
Ти уявляєш: заживо горіть,
Горіти мовчки, не подати виду,
Зотліть до попелу... І через одну мить
Піднятись знов, відкинувши огиду.
А люди що? Вони з пап'є-маше...
або із туалетного паперу.
Ти інший був. Колись, а не тепер.
Люблю я досі не тебе- химеру.
Мій рідний, але я тобі чужа.
Обпечені в вогні останні сльози.
Мене ти краєш словом, без ножа.
Напевно, вже пора здійснить погрози.
Уб'ю тебе, а потім... закричу
Так голосно, немов несамовито.
Бо дуже важко, віриш, не брешу,
Водночас ненавидіть і любити!
люблю й ненавиджу
© Copyright: Алена Косташ, 2014
Свидетельство о публикации №114050206702
Свидетельство о публикации №114050206702
Рецензии