Я хотіла би витруїти тебе зі своїх думок,
Видерти з серця, як кліща видирають із плоті...
Ти ззаду стоїш і ось-ось натиснеш гачок.
І декілька років летиш, немовби на автопілоті.
Чого ти шукаєш і що врешті-решт віднайшов?
Чи мур збудувавши від всіх, вже нікого не чуєш?
А люди говорять: "Кохання звільня від оков"...
Та думаю я, що любов і сама ті кайдани дарує.
Я хочу дістати із рани тебе, як жало оси дістають,
Та слово- не жало, його не дістанеш із рани.
І глибоко в серці хотілось й мені, мабуть,
Щоб мОя усмішка була лиш для тебе кайданом.
кайдани
© Copyright: Алена Косташ, 2014
Свидетельство о публикации №114050206537
Свидетельство о публикации №114050206537
Рецензии