Так само поблизу бринить моє минуле,
Як сірий дощ. Та більше з ним ніколи не піду.
Не обніму і не візьму його за руку,
Не дам тепла, а подарую страх.
Вперед піду, не прагнучі рятунку,
Бо щастя в мене є, бо я у щастя є,
Пісні якого ваблять мене лунко
В майбутнє. Полетимо, мій сонцекрилий птах.
Злітай, орел, бо вже під нами полум’я –
Розтоплено нарешті вічну мерзлоту.
минуле
© Copyright: Ирина Ермак, 2014
Свидетельство о публикации №114042309487
Свидетельство о публикации №114042309487
Рецензии
