Достатньо хвилини, аби зрозіміти, що ми-лиш краплини у морі.
Що ми одинокі, сумні та самотні у небі блакитному зорі.
Ми віття дерев, що століттями спали на оксамитових травах.
Ми роси, що грілись промінням весни, лежали на квітах яскравих.
Ми пташки, що вільні в безмежжі небес, веселі та трохи бентежні,
Поринувши в хвилі кохання свого, у вчинках ми необережні.
Ми волю чуттям даємо більш ніж думці, керуємось порухам серця.
Воно ж бо жарке, бо веселкою з нього, кохання, мов струменем ллється.
Ми-лиш краплини
© Copyright: Наталия Радей, 2014
Свидетельство о публикации №114042109775
Свидетельство о публикации №114042109775
Рецензии
