сон

Мій човен пливе за течією у синьо-зелену даль.
А навколо зірок безмежжя і шепіт ночі,
А коли я засну то насняться мені твої очі,
Запах старих соборів і сліз на щоках кришталь.

І коли я засну, заколисана плескотом хвилі
Об міцний деревяний, покатий живіт човна,
То десь там, уві сні, у соборі настане весна
і мої обіцянки на мить стануть просто безсилі.

Білим полум*ям розливається шовк тканин.
І палає за спиною мого човна світанок...
Десь далеко у снах опадає росою ранок
І змиває з душі той тягар із образ й провин.

Я пливу по воді. І туман заливає світ.
Уві сні я тримаю ледь чутно тебе за руки.
Під старими склепіннями стелі є запах розлуки
І він чується безкінечно коротку мить.

Я пливу у своєму човні течією в туман...
Кріз вітражне вікно сяє сонце яскравим промінням,
Десь в куточку рожеві кущі запустили коріння
І так мало тебе ненаситним моїм очам...

Човен плине удаль. Піді мною лише вода
Тут немає склепіння камінної кладки – лиш вітер
Що колише високих дерев повні зелені віти.
У моєму волоссі духм*яно запахли квіти
і ледь чутно по хвилям удаль мого човна хода.


Рецензии