Я так хотів,
Я так жагав..
А час, хвилина за хвилиною минав.
Чи ж це я?
Мрії, зграями по кімнаті,
Віють, хочуть, щоб я знов повірив.
В апріорі те що не вірять.
І все ще засмучений я.
Але ж, я повірив ще раз.
Пам'ятаю, наче тільки зараз.
Але вже не один місяць минув.
Я тільки загинув.
Що ти знищила мене,
Залишила мене,
Померти на самоті.
І що? Як я заб'ю дірки на серці?
Та всеодно...
Нажаль я не палаю,
Як раніше,
Мабуть, я занадто грішний.
Помирай у тиші,
Нестерпного плачу.
Я не повернусь,
Не загляну в твоє вікно.
Мені тоді невистачало,
Коли доводилось лежати,
На другому поверсі,
В однотипнїй палаті.
Вже занадто багато,
Я не можу втримати.
Та лишається про себе кричати,
Навіщо мовчати?
Я так чекав,
Сонячних променів.
Я так жагав,
Що не ти, так сердеце поряд.
Не я, сонця...
© Copyright: Андрей Холод, 2014
Свидетельство о публикации №114042110261
Свидетельство о публикации №114042110261
Рецензии